З року в рік в бочку меду сусідніх польсько-українських стосунків вкидалася ложка дьогтю у вигляді підігріву теми Волинської трагедії в досить несприятливому світлі для партнерства двох європейських країн. Доведено що основна маса таких вкидів була зреалізована російською стороною. Це і не дивно, адже росія роками працювала на те, щоб змінити зовнішньополітичний вектор України, остаточно визначений і окроплений кров’ю активістів під час Революції Гідності. А лобіювання Польщею інтересів України в Євросоюзі аж ніяк не сприяло російським планам.

Майже уся пропагандистська машина росіян була запущена спекулювати на темі Волинської трагедії. І особливо це стало помітно під час Революції на Майдані Незалежності у 2014 році: інфопростір заряснів матеріалами про «жахливі звірства українських нацистів», а стосунки двох слов’янських держав досягли піку загострення. Цьому є дві причини. По-перше, російську сторону відверто дратувала і лякала ситуація зближення України з Європою, по-друге, дуже вигідно було грати на темі загальнонаціонального піднесення Степана Бандери як національного символа, сиплючи цим самим сіль на історичні рани поляків.

Як розповідає ВВС, під час німецької окупації протягом 1943-1944 років на етнічних територіях Волині та Холмщини загони УПА знищували польське населення.

Польща називає цифру в понад сотню тисяч вбитих поляків. Українські ж історики наполягають, що у той час підрозділи польської Армії крайової вбивали десятки тисяч українців, покладаючи провину за трагедію на обидві сторони етнічного конфлікту.

Для того, аби розібратися в причинах, перебігові та наслідках взаємного конфлікту український та польський інститути національної пам’яті у 2015 році створили спеціальний форум істориків, засідання якого відбувалися періодично в обох країнах, а фокусом роботи була зазначена тема.

Влітку 2016 року польський Сейм визнав трагічні події “геноцидом, вчиненим українськими націоналістами” та встановив дату вшанування їхньої пам’яті – 11 липня.

У той час до Польщі приїздив Президент України, який у Варшаві біля монумента жертвам “Волині” вшанував їхню пам’ять та став на коліна.

Тобто сторони намагалися дійти консенсусу, але постійне розпалювання ворожнечі руками росії це нівелювало.

За таких умов підбурювання, звісно, загальне роздратування не могло не вибухнути вже не віртуальними, а реальними конфліктами. Про це писали різні ЗМІ, і ситуація набирала обертів.

До прикладу, у 2019 році Deutsche Welle публікував матеріал, де згадував українку за походженням Тетяну, яка виросла в Перемишлі, потім кілька років жила у Канаді, а 2013 року повернулася до рідного міста.

Її слова: “Одразу після мого повернення мене вжахнула історична реконструкція Волинської трагедії”, – пригадує Тетяна Наконечна “інсценізацію” перед публікою винищення українцями польського села на Волині. Це антиукраїнське підбурювання не минулося безслідно: через три роки під час релігійно-патріотичного маршу за участі польських націоналістів відбулися напади на українців.

Та попри ці події з подачі зовнішньополітичного ворога обох країн, українці та поляки намагалися налагоджувати стосунки, переосмислювати та пробачити один одному спільне трагічне минуле.

Як стверджував історик Володимир В’ятрович, питання непорозумінь політичних є дуже давніми. Насправді, на політичному рівні порозуміння довкола важких питань минулого було досягнуто десь ще в 2003 році, коли було ухвалено єдиний текст резолюції Верховною Радою України та Сеймом Польщі, коли були спільні заяви двох президентів, двох церков, громадських організацій… Це взаємне пробачення відбулося.

Насправді ж взаємопрощення сталося тоді де-юре. А от де-факто воно відбулося саме зараз. Звісно, Україна як європейська держава визнала основну провину за скоєні злочини її предками. І декілька крайніх років суперечки навколо теми Волинської трагедії точилися дедалі менше. Але остаточну крапку в історичному конфлікті поставила головна винуватиця розпалювання конфлікту – росія, здійснивши повномасштабний наступ на незалежну українську державу. Кінцеве порозуміння відбулося, але якою страшною ціною – ціною вбитих тисяч українців росіянами.

Є припущення, що росія зрозуміла що будь-якими інформаційними вкидами все одно не роз’єднає сусідні країни з міцними стосунками – Польщу та Україну, і це стало ще однією причиною для росіян розпочати війну. І як би гірко це не звучало, але завдяки цьому дві європейські демократичні країни-сусідки побачили, хто їх справжній ворог у сучасному світі, і стали на бік повноцінного прощення історичних помилок. Не забули, а переосмислили минуле і завершили конфлікт. Заради майбутнього. Спільного європейського дружнього майбутнього.

Польща надала колосальну підтримку українському народові з першого дня війни. Допомогла цивільному українському населенню, яке тікало від війни житлом, коштами, харчами і не тільки. Для українців створено безліч програм підтримки у Польщі. І це тільки малесенька частина всієї глобальної допомоги країни-сусідки. Варто завжди пам’ятати ще і підтримку Польщею у критичний час війни росії проти України українського проєвропейського курсу на світовій політичній арені.

Підсумовуючи, можна сказати, що росія брудними методами намагалася розсварити Польщу та Україну, але своїми злочинами проти людства, зав’язавши жорстоку кровопролитну війну, тільки скріпила давньоісторичний союз двох близьких духом держав – Польщі та України. І кожен день доводить, що цей союз тільки міцнішає.