Нашу країну рятують люди. Ті, які роками ціною власних зусиль та часу стримують зло. Водій-механік, технік самохідної батареї “Дмитро” служить в артилерії 10 років. З самого початку в самохідному артилерійському дивізіоні, з якого виросла 148 окрема артилерійська Житомирська бригада.
Про це повідомляють Десантно-штурмові війська ЗС України.
Він обороняє Донеччину з 2015 року і донині. Тут вперше і попав під ворожий вогонь, знищивши з побратимами “жирну ціль” — мінометну батарею противника. Дмитро виводив з-під вогню колону, бо добре знав місцевість. Тоді всі вижили.
У 2021 році Дмитро звільнився з армії, планував переїхати в Португалію з родиною, але не встиг пожити цивільним життям. У перший день війни дочку вивіз до кордону, передав сестрі, а сам повернувся до війська.
— Дивне було відчуття, коли їхав самоходом по Київській трасі, де завжди їздив автобусом. Стріляли безбожно, бомбила авіація, але ніхто здаватися не збирався, — пригадує перші враження чоловік.
Далі бригада виконувала бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках. Зараз Дмитро з побратимами зупиняє нестихаючий наступ противника на Вугледарському напрямку.
Артилерія також під постійним пильним оком ворога. Бувало різне. Але і цього разу здаватися ніхто не збирається.
— Буває, що “викидаємо” по 120 “кабанів” в день. Немає часу поспати. За нами часто ганяються “Ланцети”. Ми приїхали в “нору” — і почало прилітати. Артилерією та дронами нас викурювали, але ми переїхали на іншу позицію і далі їх знищуємо.
— Мені подобається служити в артилерії та займатися бойовою роботою. Я знаю, що робити, та приношу максимальну користь. Забезпечення також нормальне, гріх жалітися. Знаєте, у мене батьки лікарі, якби я хотів, то давно би списався… Зараз мені легше, ніж на початку війни, бо почуваю себе у своїй тарілці. Треба воювати. Нам просто так ніхто не подарує перемоги і ніхто не захистить наших дітей та жінок від абсолютного зла, — каже артилерист.
