Колонка Посла України в Мексиці Руслана Спіріна для провідного мексиканського видання El Economista:
[Переклад з іспанської мови на українську]
Намагаючись переписати історію Другої світової війни, Росія намагається присвоїти собі важливі заслуги у перемозі над фашизмом. Роль західних союзників нехтується, а ще більш відверто ігнорується роль інших народів колишнього СРСР, насамперед, України, внесок яких автоматично приписується Росії. У квітні 2020 року Путін від імені Росії виступив як славний спадкоємець історичної зустрічі на річці Ельба. Незважаючи на те, що у квітні 1945 р. Американці зустрілися там із бійцями Першого українського фронту, серед яких до 80% – українці.
Україна була однією з республік, яка найбільше постраждала під час Другої світової війни, оскільки опинилася в епіцентрі війни. Бойовий фронт двічі перетнув її територію, спочатку, коли Червона армія відійшла в 1941 році, а потім під час наступу в 1943-1944 роках. Це один з головних факторів, що пояснюють безпрецедентну кількість загиблих людей – до 8 мільйонів жителів – та спустошення країни, що призвело до повного або часткового знищення 714 міст та 28000 сіл. Також із 7 мільйонів українців, які були зараховані до Червоної армії під час війни, більше половини загинули в бою.
Після Революції гідності в Україні у 2014 році та початку того ж року російської військової агресії проти української держави Україна прийняла європейську концепцію вшанування перемоги над фашизмом. Це був важливий крок у розриві з тоталітарною спадщиною СРСР та зміною ментальності України на користь Європи. Відтоді Україна відзначає 8 травня як День пам’яті та примирення, а 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Таким чином радянсько-російський військовий дискурс був замінений європейським та гуманістичним.
Концепція перемоги завжди була різною в демократичній Європі та тоталітарному СРСР. Сьогоднішня Росія розкрутила міф про перемогу до істерії і перетворила його на інструментарій для промивання мозку власних громадян та виправдання, зокрема, збройної агресії проти України. Не випадково в Україні та Європі девізом річниці закінчення війни є “Ніколи Знову”, тоді як Росія святкує це у формі “Якщо потрібно, ми можемо це зробити ще раз”.
Рік тому, 27 січня 2020 року, на прес-конференції у Варшаві під час заходів, присвячених 75-річчю визволення концтабору «Аушвіц-Біркенау», президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна солідарна з позицією Польщі, що Радянський Союз винен у спалаху Другої світової війни і, як наслідок, Голокосту.
Польща та польський народ першими відчули змову тоталітарних режимів. Це призвело до початку Другої світової війни і дозволило гітлерівцям розпочати смертельну хвилю Голокосту. Європа і світ не мають права сьогодні мовчати, як це було зроблено в 1939 році. Європа і світ не мають права бути байдужими і пасивними. Тільки згуртованість світу може відбити будь-яку агресію і врятувати людство від нових страждань, – сказав Президент України.
У 1939 році уряди СРСР та нацистської Німеччини підписали Пакт Молотова-Ріббентропа про взаємний ненапад, який містив таємні плани щодо майбутнього поділу територій Європи, внаслідок чого почалася Друга світова війна, яка розпочалася з вторгнення до Польщі 1 вересня того ж року. Але якщо хтось запитає російського чиновника про початок війни, він, безумовно, спробує пояснити, що це сталося у 1941 р. Очевидно, що для Росії, яка вважає себе спадкоємцем СРСР, той факт, що історія зафіксувала формування їх союзу з нацистами – незручна і бентежна правда.
З іншого боку, Україна разом із усім цивілізованим світом відзначає Дні пам’яті та примирення на честь тих, хто втратив життя у Другій світовій війні. Так само, як Німеччина була головним ворогом СРСР у Другій світовій війні, тепер Росія оголошує Україну одним із головних ворогів у боротьбі за історичну пам’ять про цю війну. 23 січня 2020 року в Єрусалимі на всесвітньому форумі, присвяченому 75-й річниці звільнення нацистського табору смерті «Аушвіц-Біркенау», Путін, згадуючи питання про винищення євреїв на окупованій нацистами території СРСР, згадав про Україну та поставив антисемітизм і «русофобію» в один ряд.
У цьому контексті слід зазначити, що в Україні були прийняті закони, які засуджують націоналістичний та комуністичний тоталітарні режими в країні та чітко забороняють пропаганду їх символіки, а також публічне заперечення їх злочинної сутності. Не можна забувати також і про більше 2500 українців, які відзначились титулом Праведників серед Націй за свій героїзм, який врятував життя тисячам і тисячам євреїв.
Згадані вище історичні моменти приводять нас до однієї з найактуальніших проблем ХХІ століття, дезінформації, “fake news”, про що неможливо говорити не згадуючи про Росію. У 2014 році російські війська вторглися на територію України та окупували українські території – Автономну Республіку Крим та Донецьку та Луганську області, роблячи все під приводом “захищення російськомовного населення від українців, які несподівано вирішили завдати йому шкоди”. І лише легким натисканням кнопки жахлива російська пропагандистська машина, її державні та міжнародні засоби масової інформації, такі як Russia Today, Sputnik тощо, почали годувати своїх людей та світ страхітливими історіями про навалу фанатичних націоналістів в Україні.
Однією із маніпуляцій Кремля було також приписування заслуг перемоги у Другій світовій війні комуністичній партії та особисто диктатору Сталіну. Показово, що через півстоліття Путінська Росія здійснила прогресивну реабілітацію Сталіна та сталінізму. Ціллю реабілітації, мабуть, є створення тоталітарної держави з Путіним у якості лідера та відновлення Російської імперії.
Московська пропагандистська машина намагається заплутати людей, ставлячи знак рівності між нацизмом і націоналізмом. При тому, що останній сприяє інтересам певної нації, особливо задля здобуття і підтримки суверенітету своєї країни. По суті, націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність, а також наявність національної ідентичності для практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Саме цей націоналістичний рух у 2014 році зробив великий внесок у вигнання корумпованого проросійського уряду з України та розгортання країни на шлях європейської інтеграції.
Спроби Москви представити себе як “великого антифашиста” у всьому світі переслідують конкретні політичні цілі: отримати поблажливість за свої нинішні злочини та прикрити свою агресивну політику проти України антифашистською риторикою. Використовуючи образ “великого антифашиста”, російська пропаганда використовує таку псевдо логічну хитрість: “Якщо Росія є провідним антифашистом, той, хто виступає проти Росії, – фашист”. Таким чином, гіпертрофований “антифашизм” – це лише завіса, що прикриває агресивну політику Кремля, його військову агресію проти України та гібридну інформаційну війну проти ЄС та всього демократичного світу.
Схоже, Росія не любить визнавати свої злочини, і це одна з головних характеристик її політики, яку вона успадкувала від СРСР. Війна проти Грузії та окупація її територій, військова агресія проти України, збиття літака MH17 “Malaysia Airlines”, втручання в іноземні виборчі процеси, політична підтримка авторитарних режимів, маніпулювання цінами на газ та нафту як інструмент економічної війни – всі ці злочини Кремль цинічно заперечує. Те, що Росія вміє робити дуже добре, – це відволікати увагу від себе, звинувачуючи інших. Аналітики кажуть, що Росія створила власну паралельну реальність, а Путін переміг навіть Сталіна за рівнем маніпуляцій.
Кожна нація повинна керуватися без зовнішнього втручання, оскільки нація є єдиним законним джерелом політичної влади. Але для Росії, як і для будь-якого тоталітарного режиму, мати біля себе такого сусіда як Україна у якості успішного прикладу народного суверенітету – це страшний сон.
Тому, якщо ми хочемо бути націями зрілого та відповідального світу, ми повинні поважати минуле, вчитися на своїх помилках та перестати паралізувати себе, звинувачуючи один одного. Все задля побудови більш справедливого і конструктивного майбутнього.
Україна залишається вірною традиціям та принципам антифашизму і обраний нею шлях демократичного та європейського розвитку є цьому підтвердженням.
Джерело: mexico.mfa.gov.ua
