Українсько-польський конфлікт, який стався у часи Другої світової війни, – тема суперечлива і делікатна й донині. Ті події, які в Україні назвали Волинською трагедією, а в Польщі на державному рівні визнали геноцидом проти польського народу, і надалі залишаються актуальними. Взаємні образи, сутички, бійки та інші негативні події, впевнено називають відлунням з минулого. І, попри начебто наполегливі спроби, остаточного примирення так і не відбувається.

Передусім треба розуміти, що це було взаємне нищення українців і поляків в роки Другої світової війни. Під час цього фактично найбільше постраждало мирне населення, як це зазвичай буває під час воєнних дій. Тобто потрібно розуміти, що, по-перше, були постраждалі і українці, і поляки; по-друге, ці події мали насправді дуже багато різних причин і одну із них виділити надзвичайно важко. При цьому, до цих подій були причетні структури і українського, і польського підпілля.

Потрібно чітко окреслити дуже просту річ: українсько-польське протистояння 43-44 років належить до тих історичних подій, які не є предметом лише фахових зацікавлень. Вони напряму стосуються сьогодення, оскільки впливають на міждержавні, міжособистісні відносини між українцями і поляками, між офіційним Києвом та Варшавою. Власне, у створенні того образу українця, який продовжує перебувати в Польщі, дуже вагому роль відіграє минуле, зокрема українсько-польський конфлікт часів Другої світової війни. І коли українці їдуть до західного сусіда чи в туристичних справах, чи у справах, пов’язаних із працею, частіше стикаються із тим, що на побутовому рівні заходить розмова про ті непрості сторінки історії. Ці історичні події часто використовують для досягнення своїх конкретних цілей і окремі сучасні політики, особливо представники націоналістичних та кресових структур Польщі. Ця тема свого часу активізувалася як своєрідна політтехнологія зокрема.

Незалежність сучасної Української держави першою визнала у 1991 році Польща, яка і надалі залишається одним із основних міжнародних партнерів які виступають гарантами територіальної цілісності України.Однак, на жаль, і досі в Польщі є окремі політики, які вважають українські землі польськими та роблять усе, щоб поширити на них свій вплив задля “повернення”. Чимало українських земель нині є територією Польщі, однак Україна не прагне їх відібрати. Основою цього конфлікту стало небажання у минулому польської сторони визнавати право українців на власну державу на рідній землі, на власну церкву і культуру, за що місцеве українське населення терпіло десятки років репресії від польської влади. Це давні історичні проблеми, які набули особливого загострення у період Другої світової війни. Нацистські та радянські окупанти часто зумисне провокували й підігрівали польсько-український конфлікт. Нині його продовжують розпалювати також за допомогою російських спецслужб. Конфлікти минулого сучасники мають вирішувати мирно, цивілізовано й справедливо, і це мають робити історики, а політики можуть лише сприяти їхній вільній праці, а не навпаки.