28-річний старший солдат Петро на позивний “Бампер” — контрактник, у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді він уже 5-й рік. На перших порах служив у відносно тиловому підрозділі, але півтора року тому сам перевівся в гірсько-штурмовий батальйон, став командиром відділення.
Історію військового розповіли на Facebook-сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
“В тиловому підрозділі мені було некомфортно, я не відчував, що приношу якусь користь, — каже Бампер. — Тому й перевівся в піхоту. Був тут кулеметником, працював у тому числі з бельгійським кулеметом FN Minimi. До речі, “покемон” (кулемет Калашнікова модернізований, — ред.) мені подобається більше, він простіший і надійніший”.
Петро брав участь у контрнаступі ЗСУ у 2023 році — евакуйовував поранених і загиблих товаришів. А коли лінія зіткнення стабілізувалася, постійно виходив на бойові позиції.
“Заходити на “нуль” можна тільки вночі через небезпеку ворожих дронів, останні кілометри — пішки, тому що техніку легко виявити й знищити. Кожен вихід дуже небезпечний, але товаришів на позиціях треба час від часу міняти, щоб вони хоч трохи відпочили. Усе спорядження несемо на плечах. Я, наприклад, брав шість блоків води (це 36 півторалітрових пляшок вагою 54 кілограми) плюс броню, зброю, боєприпаси… З цим вантажем треба було пройти пішки приблизно три кілометри”, — розповідає військовий.
Під час одного з таких виходів Петро отримав поранення.
“Наша група висунулася на заміну, і в дорозі нас виявив російський дрон. Завис прямо наді мною. Я не бачив, бо була ніч, тільки чув, тому зробив крок уліво. У цей момент дрон скинув вибухівку, яка впала мені до ніг. Якби я не відступив, скид був би прямо в мене. Вибухівка сильно пошкодила праву ногу, але я дав команду ховатися в укритті й сам біг метрів триста до найближчої напівзруйнованої хати. Болю не відчував, бо був у шоковому стані”, — згадує “Бампер”.
Петро місяць лікувався в шпиталі, а далі отримав два місяці реабілітації, зміг побути вдома на Тернопільщині. Через поранення чоловік міг перевестися в тиловий підрозділ бригади або піти служити в ТЦК. Проте військовий повернувся у свою гірсько-штурмову роту та допомагає товаришам із забезпеченням.
“У мене є молодший брат, котрий воює в іншій частині — десантно-штурмовій бригаді. Він теж кулеметник і теж отримав поранення. Але з ним усе гаразд, ми постійно на зв’язку”, — каже Петро.
З початку повномасштабного вторгення Петро отримав шість бойових нагород, у тому числі орден “За мужність” ІІІ ступеня.
Також під час реабілітації після поранення Петро почав зустрічатися з дівчиною. Крім неї дома бійця чекають батьки, інші рідні й близькі.
“Рідні й близькі люди — найбільша мотивація. Мені є за кого воювати й до кого вертатися після війни”, — зазначає військовий.
Джерело
