• Нд. Тра 5th, 2024

AllNewsRivne

Всі новини Рівного

Невідома війна: брудні сліди російського фашизму

Чер 1, 2021

З певного часу путінсько-кисельовська пропагандистська машина розносить усіма доступними їй засобами інформаційні несусвітні брехні про Україну, її народ, який вони не вважають за націю. А щоб одурманити свій не дуже обізнаний з історією загал, винайшли страшних ворогів росіян – українських «націоналістів», «неофашистів» і найстрашніших – «бандерівців». Та хіба нам звикати до московських брехунів? Наші прадіди були для них мазепинцями, діди й батьки – петлюрівцями і махновцями, а нам вже «судилося» бути «бандерівцями». Повний текст на Акулаmedia.

До ворогів Росії путінська пропаганда, та й сам російський фюрер, відносять усякого, хто розмовляє українською мовою. У їхньому розумінні справжніми патріотами є «нова спільність людей» – російськомовні (до речі, «бандерівці» до таких співвітчизників ставляться абсолютно спокійно). При цьому ідеологи Кремля ось уже протягом 70 років ретельно приховують від широкого розголосу своїх фашистів і шовіністів, які зганьбили «великоросійську» націю, пролили річки людської крові у роки Радянсько-німецької війни 1941-1945 років і залишили своїх послідовників на довгі роки.

30 липня 1946 року у Москві відбулося закрите судове засідання Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням генерал-полковника юстиції Ульріха. На ньому був винесений вирок генералу Радянської армії Андрію Власову й кільком його соратникам. За сукупністю злочинів, основним з яких була зрада Батьківщині, усіх засудили до страти через повішання.

Хто ж він, цей бойовий генерал, якого жорстоко стратили, перед цим позбавивши звання і найвищих державних нагород? Виходець із російської «глибинки», маючи лиш початкову освіту, він, завдяки обставинам, зробив неймовірно блискучу військову кар’єру. Почав її з піхотних курсів командного складу робітничо-селянської Червоної армії. У складі регулярних військ брав участь у сутичках червоних з Махном, селянськими повстанцями Холодного Яру та інших бойових діях на території України. За десять років армійської служби він просунувся з посади командира взводу до командира дивізії. За вдало проведені військові маневри 1939 року Власов одержав звання комбрига і орден Червоного Прапора. Потім його несподівано відправляють до Китаю, де він служив радником генералісимуса Чан Кай-Ші. З його рук одержав найвищу нагороду Китаю – орден Золотого Дракона. У автобіографії, написаній у квітні 1940 року, Власов відзначав: «Завжди стояв твердо на генеральній лінії партії і за неї завжди боровся».

Радянсько-німецька війна для Власова розпочалася під Львовом, де він командував механізованим корпусом. За вміло проведений маневр одержав подяку і за поданням Микити Хрущова був призначений командуючим 37-ої армії, що захищала Київ. Та вона потрапила у оточення, була майже повністю знищена, а командарм із своїм штабом пробився до своїх. За подібні поразки Сталін нещадно карав. Але сталося неочікуване: Верховний призначив Власова командувачем 20-ої армії і послав на оборону Москви. 13 січня 1942 року газета «Красная звезда» опублікувала історичний знімок, на якому зафіксовано дев’ять воєначальників, що найбільше відзначилися у битві під столицею СРСР. Поряд з Георгієм Жуковим – Андрій Власов. Він був нагороджений орденом Леніна, його генералові вручив сам Сталін, назвавши при цьому «рятівником Москви».

А потім була сумнозвісна 2-а ударна армія, яка під командуванням Власова була повністю розгромлена в боях за Ленінград, сам командарм 11 липня 1942 року здався німцям у полон. Саме здався, а не був захоплений. Ніякими військовими чи політичними мотивами, крім порятунку власного життя, вчинок генерала пояснити не можна. Зраділий від такого «трофею», Гітлер після довгої розмови з Власовим наказав відправити його до Вінницького військового табору для полонених вищих офіцерів. Там «рятівник Москви», «борець за генеральну лінію партії» згодився співробітничати з німцями і очолив «Комитет освобождения народов России» (КОНР) та «Русскую освободительную армию» (РОА).

Щоб довести свою відданість рейху, генерал-зрадник одружився з есесівкою Адель Білленберг. Рабська улесливість була помічена: з рук самого Гітлера Власов одержав медаль «За відвагу», призначену для відзначення громадян східних народів. Відразу після проходження «співбесіди» з Гітлером, Власов заходився формувати РОА. Це була армія не у прямому розумінні поняття. У гітлерівському вермахті могли служити виключно етнічні німці. Для іноземців існував особливий рід військ – «Hilfswilliger» (абревіатура «гіві» – добровільні помічники).

Оскільки Гітлер не допускав і думки про росіян на службі у своїй армії, «гіві» виконували другорядні завдання: від перенесення амуніції, чищення чобіт та готування їжі до водіння вантажівок, догляду за пораненими (лише незначну частку складали добровольці, тобто особи, що не були полоненими). На всій окупованій території навесні 1942 року було до 200 тисяч «гіві», через рік їх нараховувалося близько 300 тисяч, на лютий 1945-го – понад 600 тисяч.

Усі загони зрадників надсилалися в Україну для знешкодження партизанів і «наведенням окупаційного порядку». Але, рятуючи власну шкуру, запроданці зраджували новим хазяям. Немало власівців партизани ліквідували у боях.

Ось таким був пригрітий і вихований сталінською системою генерал-комуніст Власов. Для радянських людей «власовщина» стала символом зради, а він – державним злочинцем. Доходило до того, що однофамільці писали в анкетах: «Я не родич генерала-зрадника». Росія Путіна намагається «обілити» запроданця, зробити з нього героя. І все через те, що, на думку сучасних кремлівських ідеологів, «Власов мріяв про вільну, демократичну «єдину і неділиму Росію». Тільки за це (і насамперед за це!) його треба реабілітувати, як возвеличили трохи не до рангу святих білогвардійського генерала-душогуба А. Денікіна, перевізши його прах із США у Москву.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *