Події на Волині, які сталися під час Другої світової війни, щороку обростають все новими міфами та домислами. Цю історичну тему – подій на Волині 1943 року – підхопили політики і активно використовують для досягнення своїх цілей.
Що потрібно пам’ятати українцями, щоб не піддаватися на маніпуляції? Про це у контексті питання Волинської трагедії декілька років тому Гал-інфо поспілкувалося із юристом, начальником відділу правового забезпечення Українського інституту національної пам’яті Сергієм Рябенком. Тема і інформація і досі актуальні.
Найперше Сергій Рябенко зауважив, що Волинська трагедія – це події польсько-українського конфлікту, який спалахнув під час Другої світової війни. В істориків різне бачення і щодо хронологічних рамок, і щодо території, і щодо учасників. Але якщо узагальнити, то приблизно йдеться про період 1942-47 років, який виходить за хронологічні межі Другої світової війни. Однак, Волинська трагедія є лише одним із епізодів конфлікту, адже конфронтація між поляками та українцями була і до цього моменту. Операція «Вісла» на території Польщі – депортація українського населення стала фінальним акордом цього протистояння.
Основні змістово-сенсові тези на основі аналізу події і наслідків такі:
- Українці, як і поляки, мають право на власну державу в межах своєї етнічної території. Українці, як і поляки, мають своє ставлення до людей, які боролися за свою державу. Намагатися нав’язувати українцям твердження, що УПА – це зло – це не прийнятно. Українці у свою чергу не повинні нав’язувати полякам ненависть до Армії Крайової, яка вбивала українців і вимагати визнати їхню боротьбу злочинною.
- Боротьба за незалежність не може бути злочинною. Варто пам’ятати, що будь-яка відповідальність завжди індивідуальна. Не може бути злочином перебування людини в лавах Армії Крайової чи УПА. Можуть бути злочинними вказівки та методи, але кожну конкретну історію треба вивчати кремо. Якщо якийсь вояк АК/УПА вбив цивільного українця/поляка, то це не робить злочинцями усіх, хто воював разом із ними, але таких злочинів не вчиняв
- Часто конфлікт між поляками та українцями використовувався третьою стороною для досягнення своїх цілей. Німецький Райх та СРСР зі своїми окупаційними структурами мали свої цілі на цих територіях. Головне завдання – мати ефективний контроль на цих територіях та використовувати місцеві ресурси. Для цього робили все, що могло допомогти. Еріх Кох казав, що його завдання зробити все, аби українець, побачивши поляка, захотів вчепитися йому в горлянку, а поляк, побачивши українця, хотів би його вбити. Зараз в дезінформаційних імперіалістичних цілях тези ненависті використовує Росія.
- Часто деякі історики та політики, представники ультраправих рухів, щоб довести свою правоту, намагаються грати на емоціях, акцентувати на мирних намірах одних і жорстоких діях інших. Намагаються демонізувати одних і відбілити інших. Насправді історії можуть бути різноманітні. Важливо не описати жахіття, а показати мотиви кожного учасника, бо саме це дає найвичерпніше пояснення того, що сталося. Мало стверджувати, що поляк вбив українця чи навпаки. Потрібно поглянути на мотив, який може бути, наприклад, особистісним.
- Завжди потрібно опиратися на документи. Також варто зважати на джерела, які створені якомога ближче до певної події, що називається «по гарячих слідах». Що ближче до подій, то більша достовірність джерел. З часом навіть спогади можуть бути не надто достовірним джерелом, переповненим оціночними судженнями.
- Потрібно уникати узагальнень та спекуляцій щодо кількості жертв, які не підкріплені достовірними джерелами. Досить мірятися горами тіл. Нині логіка така – якщо наших вбито більше, то значить ми більші жертви. Насправді це наруга над пам’яттю загиблих. Така гонка за шокуючими цифрами загиблих ні до чого доброго не призводить, і є наругою над пам’яттю жертв.
Чи можливе порозуміння?
Однозначної простої відповіді на це питання нема. Адже на ті події не буде єдиного погляду в польського і в українського суспільства. Свої завжди будуть сприйматися краще, аніж чужі. Однак не потрібно пробувати нав’язувати один одному оцінки щодо структур, які вели боротьбу. В Україні УПА – це борці за незалежність.
Не слід забувати, що у нас також є різне бачення діяльності польської Армії крайової та тих, хто у Польщі сприймається борцями за незалежність.
Складні історичні питання варто залишити історикам, а не віддавати на відкуп політикам.
В усій цій історії рано ставити крапку. Усі документи не вивчені повністю. В архівах часто можна виявити документ, який змушує подивитися по-інакшому на ті події. Головне пам’ятати, що політики не повинні торкатися цих питань, бо вони стосуються джерел і фактів, якими повинні займатися історики. Виходить так, що політики тиснуть на больові точки свого електорату, і ми маємо те, що маємо. Воднораз не можна обмежувати наукові дискусії жодними законами. Також слід розуміти, що жертви мають право на те, щоб бути гідно вшанованими та похованими.
Отже, події, які сталися майже сто років тому, не повинні впливати на сучасні стосунки двох країн. Наразі має значення лише те, що ми хочемо сьогодні – конфліктувати чи вигідно взаємодіяти.
Волинська трагедія – спільний біль і пам’ять обох народів. Тому краще пам’ятати про минуле, шанувати його і будувати такі диломатичні дружні стосунки, щоб усі міжетнічні конфлікти залишилися в минулому.
Джерело: на матеріалі Анни Новик, Гал-інфо