Виступ міністра закордонних справ Польщі Збігнєва Рау під час конференції послів України у Івано-Франківську 22 грудня 2021 р.

«Шановний міністре, Дмитре, 

Ваші Високоповажності, 

дякую за запрошення на цю конференцію. Для мене честь і задоволення відвідати Івано-Франківську область. 

Я з нетерпінням чекаю спільного роздуму про важку реальність, свідками якої ми є. Сподіваюся, що разом ми розробимо ідеї для тіснішої співпраці між Польщею та Україною, а також між Україною та євроатлантичними структурами.

Я тут як вірний друг України. Опитування громадської думки показують, що ця дружба взаємна. 67% українців вважають Польщу союзником, що є найкращим показником серед усіх країн. 

Ми добре знаємо з нашої власної історії, наскільки вірним є вислів «друг пізнається в біді». У ці дні Україна, наш добрий сусід, якому довелося боротися з зовнішньою агресією та примусом, потребує нашої солідарності та підтримки. 

І тому я сьогодні тут з вами і кажу вам: не здавайтеся, бо у вас є друзі. А Польща – це перевірений друг.

Як початок нашої сьогоднішньої розмови, дозвольте мені поділитися своїми думками щодо кількох фундаментальних принципів зовнішньої політики Польщі.

Незважаючи на кольори уряду, ці принципи були орієнтиром як для політиків, так і для широкої громадськості.

Дозвольте мені почати з цитати: «Кожна незалежна нація — як і окрема людина в загальному порядку — має право на власний уряд і будувати соціальне щастя відповідно до свого розуміння.

Тому жоден інший народ, навіть якщо він здатний панувати над іншими народами та вважає їх своєю власністю чи інструментом, не має права втручатися в те, що ці інші народи вважають добрим для розвитку власного внутрішнього добробуту.

Ні під яким приводом іноземне втручання не може нав’язувати свою систему силою – що суперечить природі та закону – щоб перетворити дві різні нації в одне ціле». 

Це не перефразування Гельсінського Заключного акту чи Паризької хартії для нової Європи чи будь-якого іншого сучасного політичного акту чи декларації. 

Ці слова належать письменнику-візіонеру, князю Адаму Єжи Чарторийському, і були опубліковані у Франції в 1830 році в його «Нариси про дипломатію». 

Князь Чарторийський три десятиліття раніше був міністром закордонних справ царя Олександра Першого. 

Він був сучасником п’яти російських царів, противником Наполеона Великого і другом Наполеона Третього.

Його діяльність як державного діяча почалася під час президентства Джефферсона і закінчилася в часи Лінкольна. Без сумніву, він був майстром політичної роботи в закордонних справах. 

На завершення цієї короткої біографічної довідки додам лише те, що князь Чарторийські був литовсько-русинського походження з Волині, тож належить до нашої спільної спадщини Великої Речі Посполитої.

У брошурі, з якої я отримав цитату, князь Чарторийський виклав бачення європейського порядку, заснованого на принципах свободи націй, їхньої демократичної рівності та міжнародного права.

Він ввів ці принципи в політичні дебати про Європу як політичний біженець у Парижі в той час, коли навіть не існувало жодної польської суверенної держави. 

Він не мав іншої сили, крім інтелектуальної, щоб підтримувати своє новаторське та пророче бачення. Але не зрозумійте його неправильно. Він не був моралістом чи ідеалістом. Навпаки, він був дуже консервативним мислителем з чудовим почуттям реалізму.

Він запропонував новий набір принципів європейського порядку, оскільки дійшов висновку, що постійне суперництво європейських держав за панування та сфери впливу є джерелом небезпеки та несправедливості. 

Тому європейську політику, засновану на конкуренції великих держав, необхідно замінити порядком, який враховує волю людей та їх право на самовизначення. 

У певному сенсі він передбачив занепад європейських імперій, свідками якого ми всі були протягом останнього століття.

Радянський Союз був останнім, але 30 років тому він остаточно розпався, програвши боротьбу не стільки з колективним Заходом у холодній війні, скільки із завжди набагато могутнішим суперником – вітром історії, який привів усі імперії до своїх кінець. 

Тому навряд чи можна погодитися з тим, що розпад Радянського Союзу був «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Це був ще один остаточний кінець речей, які не можуть пережити свій час. А часи імперій минули і ніколи не повернуться.

Як сучасник відомого французького письменника Олександра Дюма, який казав: «У політиці… немає людей, а ідеї – немає почуттів, а інтереси», Чарторийський був переконаний у правильності свого підходу і в тому, що слова та бачення можуть змінити думки суверенів, міністрів, дипломатів і простих людей, і вони можуть змінити конкретну реалність, а в кінці кінців і весь світ.

З дуже прагматичних міркувань Чарторийський стверджував, що майбутнє міжнародної політики має бути покладено на відмову від імперіалізму та встановлення рівності націй у міжнародному праві.

Ці принципи були сприйняті наступними поколіннями і стали маяком для зовнішньої політики Польщі з відновлення своєї незалежністі у 1918 року.

З тих самих прагматичних міркувань ми кажемо сьогодні «НІ» імперіалізму і ми кажемо «ТАК» свободі, демократії та демократизації міжнародних відносин з рівноправністю націй та їхніми правами та обов’язками, які виникають із законів. Це основа нашої політики.

Ми сьогодні і завжди будемо протистояти імперським тенденціям у світовій політиці з його токсичними уявленнями про «concert of powers» і «сферу впливу». 

Ці концепції не лише суперечать нашим політичним традиціям, багато з яких ми поділяємо з вами, українцями, а також з іншими народами Центральної Європи. Але що ще важливіше, вони суперечать духу та букві Статуту Організації Об’єднаних Націй, Паризької Хартії Нової Європи 1990 року та фундаментів міжнародного права.

Я повністю згоден із моїм другом міністром Кулебою, який нещодавно зазначив у своєму інтерв’ю для «Polish Diplomatic Review», що Україна належить до Центральної Європи і є її невід’ємною частиною.

Сучасні прихилники сфер впливу та «concert of powers» стверджують, що їхні парадигми відповідають стану природи міжнародних відносин і сприяють такому бажаному миру та стабільності. Я рішуче відкидаю такі думки.

Спроби встановлення сфер впливу та «concert of powers» викликали б у великій більшості міжнародних акторів відчуття несправедливості та дискримінації. 

Тому вони не призвели б до очікуваної стабілізації, а навпаки – спричинили б хаос і безлад.

Більшість держав розглядали б новий «concert of powers» як екзистенційну загрозу і, таким чином, діяли б відповідно.

Тому ми вважаємо ці концепції приналежними до минулого разом із расовими упередженнями, автократією та інструменталізацією права, замість верховенства права. 

Таке розуміння принципів справило, що Польща, як перша у свіці держава, визнала незалежність України, а потім показала свою підтримку під час першого та другого Майдану та боролася за збереження та розвиток політики відкритих дверей НАТО та ЄС. 

Ми добре знаємо, що не слова, а вчинки мають значення, і таким чином реалізовуємо власне розуміння принципу демократичної рівності націй.

Ми віримо, що всі нації рівні. Вони вільні визначати власну долю, вибирати модель розвитку та союзи, до яких хочуть належати. Вони вільні керувати собою, не піддаючись переслідуванню через будь-яке іноземне втручання, застосування сили чи погрози силою проти них. 

Ми вивчили ці принципи в НАТО та Європейському Союзі – демократичних міжнародних організаціях, до яких ми вирішили належати, щоб підвищити рівень своєй безпекі та розвитку. 

Ми продовжимо співпрацю з нашими союзниками та партнерами, готовими задовольнити прагнення інших країн щодо членства, виходячи з демократичної волі їхнього народу.

Пані та панове, 

Для нас політична традиція — це не колекція артефактів, інтелектуальних чи матеріальних, що зберігаються в архівах чи музеях. 

Вона накопичує політичний досвід, важкі уроки, які ми не можемо дозволити собі втратити у складні часи, коли основи миру в Європі ставляться під сумніви.

Вони є і повинні бути як орієнтиром для нас самих, так і посланням до наших супротивників, оскільки через їх призму ми оцінюємо всі ідеї, пропозиції чи вимоги, які лунають у пресі чи в академічних колах або висуваються на прес-конференціях. 

Я не збираюся приділяти тут багато часу для детального обговорення останніх пропозицій Росії щодо безпеки в Європі, оскільки я не впевнений, що сама Росія справді зацікавлена ​​в глибокій розмові з цього питання. 

Ці пропозиції для нас не нові. У тому чи іншому вигляді вони повертаються протягом останніх трьох десятиліть. 

Я хотів би нагадати лист президента Бориса Єльцина від 15 вересня 1993 року, надісланий президенту Біллу Клінтону та іншим демократичним лідерам, в якому Росія пропонувала надати Центральній Європі — разом із Заходом — гарантії безпеки, щоб запобігти розширенню НАТО на схід.

Дозвольте мені процитувати тут заяву, яку мій попередник, професор Кшиштоф Скубішевський, тодішній міністр закордонних справ, відповів на це: 

«Зусилля Польщі приєднатися до НАТО є частиною її політики, яку проводила після прориву, який відбувся в Польщі в 1989 році. Це політика інтеграції із західними організаціями оборони та безпеки, які – завдяки участі Польщі – робить їх більш європейськими, а не підтримуючими їх суто західний характер. (…) Ця політика відповідає найважливішим інтересам Польщі, збереження її важко здобутої незалежності, і Польща не відмовиться від цієї політики. (…) 

Ми не проводимо політику ізоляції Росії. У будь-якому випадку така політика була б неможлива, оскільки велика сила Росії та зв’язки зі Сполученими Штатами виключають будь-яку ідею ізоляції.

Розширення НАТО не призведе до ізоляції Росії. Тому наводити ризик ізоляції абсолютно необґрунтовано (…) 

Так само, як ми будемо проти ізоляції Росії, ми так само рішуче відкидаємо розташування Польщі в буферній або сірій зоні між Заходом і Сходом. 

Ідея російських гарантій передбачає таку зону, а рано чи пізно також залежність. 

Ми мали нещасливий досвід таких гарантій, починаючи з 18 століття, до поділу Польщі, а також у 20 століття в Тегерані та в Ялті. Наша політика – це політика незалежності в рамках євроатлантичної безпеки». 

Я повністю підтримую такий спосіб міркування. Він не тільки відноситься до польської політичної традиції, але й сам є її невід’ємною частиною. 

Таким чином, ми продовжимо оцінювати нові чи старі пропозиції через ту саму призму традицій. Ми відкинемо старі ідеї, навіть якщо вони одягнені по новому. 

Більше того, у своїй заяві міністр Скубішевський дуже добре окреслив розуміння Польщею поняття «неподільності безпеки» в Європі – тобто, насамперед, відмову від концепції сфери впливу. 

Цей принцип «неподільності безпеки», включений у численні документи ОБСЄ, означає, що безпека всіх країн Європи взаємопов’язана і що держави не будуть посилювати свою безпеку за рахунок безпеки інших. Це розумно.

Однак у своїй аргументації деякі цинічно нехтують інші принципи ОБСЄ, такі як невід’ємне право кожної держави на вільний вибір або зміну своєї системи безпеки. Ми не можемо погодитися з тим, що право вирішувати те, що послаблює європейську безпеку, належить лише одній стороні діалогу з європейської безпеки.

Коротше кажучи, хтось бере принцип неподільності безпеки і перевертає його з ніг на голову. Розширення НАТО, який є альянсом орієнтованим на оборону, не послаблює чиюсь безпеку – якщо конкретна країна не планує агресію і турбується, що НАТО зможе її зупинити. 

НАТО нікому не загрожує. І цей альянс досі доводить свою ефективність, в часі коли використання військової сили, погрози та економічний шантаж повернули до сучасного політичного посібника.

Непорушність кордонів між Ванкувером і Владивостоком ставиться під сумнів з 2008 року. Немає неподільності безпеки без розподілу відповідальності за мир в Європі. 

НАТО робить свою частину. Час іншим робити своє! 

Якою ж має бути наша спільна мета сьогодні в Європі? Я не сумніваюся, що ми повинні наполегливо працювати, щоб підтвердити Гельсінський Заключний акт і Паризьку хартію для Нової Європи. 

Європа була мирним місцем понад 30 років, оскільки її порядок базувався на міцних засадах поваги до суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів, демократії, прав людини та верховенства права.

Для того, щоб послабити нинішню напруженість, відновити довіру та захистити мир в Європі, ми повинні закликати всі зацікавлені сторони з доброю волею сісти за стіл переговорів, як рівні у правах, зобов’язаннях і несучі неподільну відповідальність за мир в Європі. 

Нам не потрібні нові формати та структури для перегляду такого діалогу. У нас є багато шляхів, інструментів та інституцій у Європі, які розвивалися протягом останніх 30 років, щоб не давати жодного приводу, що ми не можемо спілкуватися один з одним. Як кажуть, якщо є воля, то є і можливість. 

Польща відкрита і готова, як майбутній діючий голова ОБСЄ, сприяти пошуку взаєморозуміння та зменшенню емоцій і напруги в Європі. 

Ми будемо пам’ятати про старі та нові принципи нашої зовнішньої політики, спрямовані на зміцнення миру, безпеки та співпраці в Європі. Ми віримо, що вони об’єднують усіх європейців – і поляків, і німців, і росіян, і українців. 

Ми однаково підтримуватимемо всі зусилля України щодо здійснення зовнішньої політики в інших аспектах, включаючи європейську інтеграцію, а також регіональне співробітництво.

Такими ініціативами, як Тріо асоційованих партнерів в рамках Східного партнерства чи Кримська платформа, ви довели, що Україна не зацікавлена ​​бути молодшим партнером. Ви довели, що Київ бажає і здатний створити власне стратегічне середовище та пропонувати розв’язання також для інших. 

Ми віримо, що спільна робота в регіональних формуваннях (як, наприклад, «Люблінський трикутник») не тільки важлива, але й насправді сприяє досягненню наших цілей – вона робить нас помітнішими та сильнішими, а отже, важче ігнорувати. 

Я все ще вірю, що ми можемо погодитися, що ми здатні побудувати спільне мирне майбутнє, як його здефінював князь Адам Єжи Чарторийський. Дозвольте мені ще раз процитувати його, щоб закінчити свою промову:

««Держава це я», – сказав Людовик XIV. Півстоліття тому всі правителі Європи говорили те саме. Це була загальноприйнята доктрина. Але ці часи минули. Сьогодні немає жодного християнського правителя, який вагався б підписатися під думкою, що люди не підпорядковані його волі природним станом, але саме він відповідає за щастя народів, і будь-який правитель, бажаючи правити законно, повинен покладатися на справедливість і мати на увазі загальне благо людей (…) Це великий крок уперед людства. Чому ми повинні боятися робити це у зовнішніх справах, дотримуючись тих самих здорових принципів?» 

Шановний Міністре, Ваші Високоповажності! 

Ми повинні знайти і, сподіваємось, знайдемо серед вас союзників, які допоможуть Європі подолати своє імперське та колоніальне минуле і нарешті встановити порядок, заснований на нашій спільній стародавній політичній традиції, укладеній у гаслах – «Вільні з вільними, рівні з рівними» та «Нічого про нас без нас», що сьогодні перекладається як «Нічого про Польщу без Польщі» і «Нічого про Україну без України». 

І останнє, але не менш важливе, дозвольте мені висловити своє глибоке переконання, що разом ми можемо досягти того, що виходить за межі наших індивідуальних досяжності. 

Багато разів історія наших народів довела цього. 

Я очікую багато чого від дискусії, яка скоро почнеться. 

Дякую».

Посольство Республіки Польща в Україні

Перше фото: Tomasz Jastrzebowski/REPORTER